Cуддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат виступив на заході «Вдосконалення процесуальних норм: альтернативні вимоги, виклик свідків та опитування сторін справи».

Учасники обговорили розроблений Комітетом Асоціації правників України з процесуального права проєкт змін до процесуального законодавства, що передбачають можливість заявлення в позові одночасно кількох альтернативних вимог. Пропозиція обґрунтована, зокрема, тим, що це відповідає міжнародній практиці. Крім того, у проєкті запропоновано, якщо позивач обрав неналежний або неефективний спосіб захисту, надати суду право обирати спосіб захисту самостійно.

Василь Крат зауважив, що йому не відомо про випадки, коли в континентальному правопорядку внормовано на рівні процесуальних кодексів заявлення альтернативних вимог, це традиції, правова культура. Тож і в Україні не варто унормовувати відповідні права. 

Доповідач зазначив, що передусім потрібно визначитися, про що йдеться: про те, які матеріально-правові норми мають застосовуватися за допомогою певної процесуальної форми, чи про конструкції, які допускаються матеріальним правом. Тобто треба розрізняти способи захисту як матеріально-правову конструкцію і способи захисту в контексті процесу.

В національній доктрині давно говорять про конкуренцію способів захисту й про те, що в певних випадках не можна застосовувати різні способи, оскільки їх застосування призводять до різних наслідків.

В обговорюваному проєкті пропонується поєднати матеріальне із процесуальним. Суддя є прихильником підходу, що процес обслуговує матерію, матерія первинна в будь-якому випадку, тож її треба брати за основу. Разом із цим в аналізованому проєкті пропонується за допомогою процесуальної форми виправити чи доповнити матерію. Тому, зауважив Василь Крат, спочатку треба визначитись із тим, що брати за основу: процесуальну форму чи матеріальні норми.

Якщо за основу взяти процесуальну форму, то це поглибить суперечності, які вже існують у процесуальних кодексах. Наприклад, поряд із процесуальними нормами (як застосовувати способи захисту) містяться матеріальні норми про те, в яких випадках та які способи захисту застосовувати не можна. Тобто йдеться про намагання регулювати матеріальне на рівні процесуального.

У відповідь зазначалося, що в проєкті не може йтися про якісь зміни до матеріально-правових норм. Однак на практиці виникають ситуації, коли право позивача порушене, але існують альтернативні способи його захисту залежно від обставин. Про певні обставини може бути не відомо позивачеві на час звернення до суду, а з їх урахуванням суд може відмовити в задоволенні позову через неналежний (неефективний) спосіб захисту. В таких ситуаціях позивачу доведеться повторно звертатися до суду. Натомість він міг би одразу заявити кілька альтернативних вимог, і суд після встановлення всіх фактичних обставин, дослідження всіх доказів, аналізу всіх аргументів сторін кваліфікував би юридичні відносини та ухвалив рішення про захист порушеного права в належний спосіб.

Василь Крат зауважив, що це дуже обтяжлива конструкція. Дотримуючись такої логіки, можемо дійти взагалі до того, що позивач заявлятиме лише про порушене право й проситиме суд самому обрати будь-який належний спосіб захисту. Або позивач буде перелічувати в позові всі способи захисту, передбачені у ст. 16 ЦК України. Однак постають запитання, від чого ж тоді захищатися відповідачу та скільки триватиме розгляд справи.

Натомість, зазначив суддя, важливо, щоб адвокати добре орієнтувались у судовій практиці щодо способів захисту в тих чи інших категоріях спорів. Крім того, він запитав: «А що ми втрачаємо від того, що запропоновані зміни не будуть внесені до процесуальних кодексів, враховуючи те, що заборони заявляти різні вимоги закон не містить?».     

В ході дискусії Василь Крат дійшов висновку, що обговорюване питання насамперед потребує матеріально-правового регулювання, а вже потім його відображення на рівні процесуальних кодексів. «Можливо, варто говорити про виокремлення всього матеріально-правового із процесуальних кодексів та унормування його належним чином, зокрема в тій же ст. 16 ЦК України. Альтернативні вимоги за правильного підходу можна сформулювати й за чинного законодавства», – сказав Василь Крат. 

На запитання про доцільність законодавчо закріпити можливість суду змінювати спосіб захисту суддя відповів, що до цього треба ставитися дуже обережно. Він звернув увагу на рішення ЄСПЛ у справі «Гусєв проти України», в якому перекваліфікація апеляційним судом позову заявника визнана порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, і додав, що відповідач не захищався від тієї кваліфікації вимог, яку зробив суд апеляційної інстанції.  

Захід організував Комітет АПУ з процесуального права.

Верховний Суд