Існує лише три професії, представники яких удостоєні честі носити мантію: священик, суддя і вчений

Генрі Розовські     

Закон уповноважив Вищу раду правосуддя (далі – ВРП)  затвердити Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) (далі – Показники). Це вона має зробити після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі – ВККС), Радою суддів України та Громадською радою доброчесності.

Проєкт Показників підготовлено робочою групою ВРП і наразі триває фінальна стадія цього процесу. Водночас у юридичному середовищі виникла дискусія щодо змісту цих Показників, зокрема, щодо моральної складової доброчесності судді. 

Як член робочої групи ВРП з розробки таких Показників я маю власне бачення імперативного характеру цієї складової доброчесності суддів, яке ґрунтується на багаторічному здійсненні наукової діяльності у сфері права та досвіді роботи на посаді члена ВРП.

Відповідно до Конституції та законів України суддя має особливий (спеціальний) статус, який характеризується наявністю певних вимог і обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності. Поведінка судді має відповідати його високому статусу, який покладає на нього обов'язок прийняти ряд обмежень, які пересічному громадянину можуть здатися обтяжливими.

Бангалорськими принципами поведінки суддів (схвалені резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року), зокрема, дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм визнається невід'ємною частиною діяльності суддів.

Рішенням XХ чергового з'їзду суддів України 18 вересня 2024 року прийнято нову редакцію Кодексу суддівської етики, у преамбулі якого закріплено: «Забезпечення права кожного на судовий захист на основі утвердження принципу верховенства права, здійснення правосуддя від імені держави України на підставі Конституції та законів України встановлюють високі вимоги до моральних якостей судді. Усвідомлюючи значущість (важливість) своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку із чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці». До прикладу, відповідно до чинного законодавства України (зокрема, Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України») громадянам України не заборонено вільно та безперешкодно в’їжджати (виїжджати) на тимчасово окуповані території України. Водночас, хіба відпочинок в окупованому Криму навіть за відсутності заборони свідчить про високі стандарти поведінки? Хіба високоморальній людині необхідні заборони, щоб розуміти що етично, а що ні? Невже навіть звичайній людині для того, щоб ніколи не вчиняти крадіжок, необхідно знати про існування ст. 185 Кримінального кодексу?

Тому етичні вимоги до кандидатів на посади суддів є не просто важливим, вони є свого роду екзистенційними. Та й обов’язок учасників судового процесу звертатися до судді «Ваша честь» зводить нанівець спроби заперечити доцільність етичних вимог до цієї високої посади, що мають бути передбачені у Показниках.

Етика/мораль, попри свою неюридичну природу, є квінтесенцією здійснення правосуддя. Чи може бути визнаний доброчесним суддя, бездоганний з точки зору професійної етики, майнової доброчесності, якщо він не дотримується етичних норм, що є моральними імперативами у сучасному суспільстві? Бездоганна майнова декларація може переважити моральні чесноти? Відповідь на ці питання очевидна – ні. Якщо суддя не є взірцем поведінки людини і громадянина,  то всі інші вимоги втрачають своє значення.

Зауважу, що поняття «integrity» (чесніть, цілісність) згадується також і в Етичних принципах для суддів, прийнятих Радою суддів Канади. Так, у Коментарі цього принципу йдеться про те, що «хоча загальне визначення терміну ідеальної доброчесності не є складним завданням, намагання досягти точності в цьому є досить важким, а інколи і взагалі недоцільним. Тут важко дошукатись абсолютної істини, адже сприйняття суспільством певної поведінки залежить від стандартів, прийнятих спільнотою, котрі можуть змінюватись залежно від місця та часу» (https://cjc-ccm.ca/cmslib/general/news_pub_judicialconduct_Principles_en.pdf).

Чому саме на це я звертаю увагу? В Україні 10 років триває війна, розв’язана росією, війна на знищення української нації, України як держави. Тому очевидно, що наразі моральні стандарти українського громадянського суспільства обумовлюють високі стандарти поведінки суддів як представників держави, яка воює за своє існування.

Ганс Петтер Ґравер у своїй книзі «Герої в суддівській мантії: добросовісне (чесне) суддівство в умовах аморальних законів» наголошує: «Ми вимагаємо від судді більшого, ніж дотримання етичних правил або правил належної суддівської поведінки, незалежно від того, випливають вони із законодавства чи прийняті судовими радами або іншими органами». Також наводиться розроблена Лоуренсом Солумом «теорію чеснот суддівства», до яких віднесено, зокрема громадянську мужність …, суддівський темперамент, суддівський розум, мудрість і, перш за все, справедливість».  (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/ethics_of_judge_bernaziuk.pdf)

Отже, визнаючи імперативність дотримання етичних норм суддею, ми замислюємось над критеріями доброчесності судді як громадянина своєї держави. У Законі «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» закріплено, що такими засадами, зокрема, є: формування активної громадянської позиції на основі поваги до прав людини, духовних цінностей українського народу, національної самобутності; оборонної свідомості та громадянської стійкості; патріотизму. Патріотизм у цьому сенсі означає формування громадянської стійкості, протидію проявам дискримінації, корупції, колабораціонізму, сепаратизму, пропаганди тоталітарних режимів.

У Стратегії утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року (схвалена  постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2023 р.) закріплено: «Існування та процвітання України неможливе без загального усвідомлення громадянами своєї національної та громадянської ідентичності. Відчуття такої належності до української нації як самобутньої спільноти, об’єднаної назвою, символами, історичною пам’яттю, суспільно-державними (національними) цінностями, зокрема українською мовою і народними традиціями, безпосередньо позначається на житті кожної людини».

Стандарти доброчесності судді повинні включати вияв активної громадянської позиції та патріотизму, що є умовою виживання української держави. Я б назвала це відомим латинським висловом «conditio sine qua non («умова, без якої немає», «необхідна умова») доброчесності судді.

Чому просте виконання законів та дотримання норм професійної етики суддями є недостатнім? Тому що відсутність активної громадянської позиції, байдуже ставлення судді як морального авторитету суспільства до необхідності збереження української національної ідентичності підриває засади національної безпеки України.

«Не бійся ворогів – в найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – в найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство» (Бруно Ясенський).

Тому, на моє переконання, доброчесність судді не може обмежуватись дотриманням вимог, передбачених законом. У «Правилах етичної поведінки суддів, їх застосування та дотримання» (Перша експертна комісія Міжнародної Асоціації Суддів) зазначено: «Деякі принципи етики можуть не рекомендувати або навіть категорично забороняти вчинки, які фактично не суперечать закону. Такі принципи існують для того, щоб суддя був поза підозрою і надихають на дотримання найвищих стандартів.  Не слід плутати принципи етики та дисциплінарні правила поведінки суддів…». Тому попри юридичну невизначеність етичні норми – імператив суддівської діяльності. Та й зрештою, майже кожен закон чи інший нормативно-правовий акт містять оціночні поняття, невдало сформульовані положення, зміст яких тлумачиться по-різному правозастосовними органами. Тому правова визначеність – це, по суті, недосяжний ідеал, якого попри все слід прагнути.

Суддя як громадянин України, покликаний утверджувати, відстоювати і захищати національні цінності, які життєво необхідні для суспільства та української держави. Нагадаю, що «денацифікація» України – це одна з проголошених російським диктатором цілей розв’язаної війни проти нашої держави. Тож Україні не потрібний знеособлений, «денацифікований» суддя, який відповідає лише чітко визначеним юридичним фікціям, наша держава потребує Українського суддю, суддю-патріота, який усвідомлено здійснює правосуддя іменем України.

Оксана Кваша

член Вищої ради правосуддя, доктор юридичних наук, професор

"День"